На сьогодні досить звичною є критика на адресу вітчизняної системи юридичної освіти, і слід зазначити, що критика справедлива. Але часто, щоб зрозуміти «плюси» й «мінуси», дати об’єктивну оцінку, потрібно порівняти, поцікавитись, а як це відбувається в інших. Ось тому «Правовий тиждень» скористався нагодою і попросив розповісти про систему навчання юристів у Німеччині Вольфганга Тіде, магістра права, експерта в галузі права та правового навчання у проектах технічного сприяння Європейського союзу
– Пане Вольфганге, розкажіть, будь ласка, про систему навчання юристів у Німеччині.
– Розпочну з того, що в нас люди закінчують школу переважно у віці 19 років. Отже, навчання в університеті студенти розпочинають щонайменше в 19-річному віці, навіть якщо це дівчата, яким не потрібно служити в армії, на відміну від хлопців. У Німеччині є 16 земель, і в кожній з них навчання відбувається трохи по-іншому, через те, що в них є право самостійно регулювати цей процес. Всюди в Німеччині є два головні випробування для студентів – перший і другий державні екзамени.
– У якій формі студенти складають ці державні екзамени?
– Це не одне, а кілька письмових завдань. Написання кожного з них триває п’ять годин. Загальна структура першого державного екзамена в Баварії – це вісім письмових завдань по п’ять годин кожне (з 9-ої до 14-ої години), котрі виконують протягом двох тижнів. Другий державний екзамен – це 11 письмових завдань, отже, понад два тижні потрібно лише на їх написання. Звісно, це дуже великий стрес для студентів, оскільки кожного дня вони мають здавати новий іспит.
– Як організований навчальний процес в університеті?
– Завдання, які виконують студенти під час навчання в університеті, здебільшого не складні. Але перший державний екзамен – це саме державний екзамен, а не університетський. Отже, навчає університет, а іспит приймає держава – зовсім інші люди, які не навчали цих студентів. Проблема в тому, що завдання перевіряють не лише професори, але й судді, які не брали участі у процесі навчання й узагалі інакше дивляться на нього. Через це виникає конфлікт: студенти навчались за підручниками, а судді-практики бачать усе це під іншим кутом зору.
Вступаєш до університету, починаєш навчатися, а за півтора-два роки розумієш: те, що говорять професори, насправді не відповідає вимогам до знань, що їх висувають на першому державному екзамені. Викладачі щось розповідають, є практичні заняття, але це не дає необхідної бази. Професори пояснюють як учені, а для державного іспиту треба не лише знання, але й розуміння того, як їх застосовувати. За деякий час кожен студент усвідомлює, що навчання в університеті недостатньо, щоб потім здати іспит.
– Студенти повинні самостійно здобувати додаткові знання?
– Усі знають, що студенти ходять до репетитора, – це хороший юрист, який займається з майбутніми фахівцями правом. У Німеччині система репетиторства існує з XVIII століття, ще Гете ходив до репетитора. Так чинять до 90 % всіх студентів. Виходить, що від навчання, яке вони пройшли в університеті, зовсім незначний результат, а репетитор починає з нуля.
– А чому ж тоді навчають в університеті?
– Це важливе питання, і говорять про нього вже 40–50 років. Звісно, універститет каже: «Репетитор не потрібен, ми зробимо все нормально», хоча це не так. Я сам працював репетитором, а потім викладав в університеті, отже, знаю, як думають про все це професори, і знаю думку репетиторів.
Якби якість навчання в університеті була б хорошою, ніхто не ходив би до репетиторів, адже кожен студент думає, де взяти гроші на оплату їхніх послуг. Якщо батьки не допомагають, доводиться працювати, щоб заробити необхідну суму.
– Скільки коштує навчання в університеті і в репетитора?
– У Німеччині перша вища освіта безкоштовна, а друга вже платна. Вартість послуг репетитора залежить від курса, але це щонайменше 100–200 євро на місяць.
– Чи всі студенти складають перший державний екзамен і чим вони займаються далі: йдуть працювати чи продовжують навчання?
– Людей, які склали перший державний екзамен, ніхто не візьме на роботу. Вони навіть не вважаються юристами. До речі, не всі студенти успішно здають перший державний екзамен. У Баварії, наприклад, 36 % не здають цей екзамен, тобто третина студентів, провчившись п’ять років, не отримує диплому. Це дуже погана ситуація. Ким вони зможуть працювати? У страховій компанії або таксистом.
Після першого письмового державного екзамену є ще усний, але він не такий важливий – оцінка майже не змінюється. Проблема лише в тому, що після складання першого екзамену має пройти мінімум чотири місяці, перш ніж ти отримаєш оцінки, і лише потім буде усний екзамен.
– Чи передбачена можливість повторного складання першого державного екзамену?
– Так, але це вже такі психологічні переживання. Практика свідчить, що й потім результат не у всіх гарний, хоча не знаю точно, який відсоток здає екзамен з другої спроби. На інших факультетах ти здаєш екзамени за рік-два навчання. Якщо успішно, то потім зазвичай немає проблем із першим державним, а юристи в Німеччині пізно дізнаються, що нездатні до цього фаху, – лише за п’ять років. Треба зробити так, щоб люди раніше могли зрозуміти, що вони не мають здібностей до юриспруденції, – вони в цьому не винні, просто нездатні стати юристами.
– Протягом перших п’яти років студенти не складають іспитів? В Україні, наприклад, їх складають у кінці кожного семестру.
– У нас це теж відбувається, але це не такі складні екзамени. Скажімо так: маленькі, які складаєш без проблем. І лише в кінці дуже складний екзамен.
– Як організоване подальше навчання майбутніх юристів?
– Після успішного складання першого державного екзамену треба зачекати мінімум три місяці, а то й півроку до того, як розпочнеться так званий референдаріат, – це навчання юристів, яке має більш практичне спрямування. Студенти знову ходять на лекції, але вже маленькою групою, по 30–35 осіб. Це значно краще, ніж в університеті, де сидять 100–300 осіб в одній аудиторії і де спілкування з професором узагалі неможливе. Офіційна мета референдаріату – другий державний екзамен. Ці люди вже не студенти, у деяких землях вони стають співробітниками держслужби – тимчасово, на два роки. Вони навчаються, а крім цього, працюють у суді (допомагають судді), у прокуратурі, в адміністрації, тобто у всіх сферах, де працюють юристи.
Але головне – навчання. Чому навчають у референдаріумі? Усе спрямоване на те, щоб людина отримала здатність стати суддею. Але суддями стають лише 5 % випускників.
– Розкажіть, будь ласка, про другий державний екзамен.
– Знову ж таки скажу про Баварію, у котрій я навчався. Там це 11 письмових іспитів, котрі теж відбуваються кожного дня, – це жахливо. Насправді ти навчався бути суддею або адвокатом, але тебе навчили саме писати судові рішення і майже зовсім не навчили діяльності адвоката. Основна мета – сформувати здатність працювати суддею. Виникає питання: чому всіх навчають працювати суддею, коли суддями стають лише 5%? Відповіді на нього немає – так склалося історично.
Раніше давали більше практичних знань, а зараз знову повернулись до теорії. Тому й говорять про німецьких, баварських юристів, що в них хороші теоретичні знання, але практичних знань, особливо про те, як працює адвокат, у них дуже мало. Починаєш працювати адвокатом – маєш великі проблеми, адже тебе цього не навчили.
Виходить, що навчання в референдаріаті – це навчання тому, що більшості людей не знадобиться.
– Який відстоток випускників університету не складає другий державний екзамен?
– Тут вже менший відсоток. Думаю, близько 10%. Цьому є пояснення: п’ять років навчання в університеті, потім перерви, два роки навчання в референдаріумі, отже, загалом вісім років витрачено на навчання. Уявіть, як після цього не скласти екзамен, – це величезна психологічна травма для людини.
– А коли юрист отримав диплом і хоче стати суддею, що йому потрібно для цього зробити?
– У кожній землі по-різному. У Баварії спочатку починаєш працювати прокурором – п’ять-сім років. Це необхідний крок для того, щоб стати суддею. Це теж не зовсім добре: наприклад, людина хоче стати суддею в цивільних справах, проте мусить п’ять років працювати у прокуратурі, де займається кримінальним правом і процесом, а потім раптово – із завтрашнього дня – суддя в цивільних справах. Але ж людина багато років не займалася цією галуззю права. На жаль, немає підготовки до діяльності судді, тому трапляється багато поганих судових рішень, бо судді-початківці мало знають, вони не займалися такою діяльністю. Незрозуміло, навіщо потрібні ці п’ять років роботи в прокуратурі, але юристи люди консервативні і мають одне пояснення: так склалося історично.
– Сьогодні в Україні говорять про перенасичення ринку праці юристами: це популярна професія, і щороку диплом юриста отримують тисячі випускників. Чи є в Німеччині подібна проблема?
– Так, це велика проблема. Дуже багато юристів, і якщо хтось не дуже добрий фахівець, він не знайде хорошу роботу. Потрібно обмежувати кількість юристів, якось відсіювати їх. Можливо, варто із самого початку навчання запровадити складні екзамени, щоб люди зрозуміли, що в них немає здібностей до цього фаху.
Розмову вела Лариса Бардаченко
«Правовий тиждень»
